МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»
Кафедра ЗІ
/
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни:
«Історія української культури»
на тему:
„ Доба культурно-національного відродження (XVIIII-поч.XXст)”
Зміст
Початок нової української літератури. І. Котляревський
Кирило – Мефодіївське товариство. „ Руська трійця”
Розвиток української культури
Вплив революційних подій 1848 р. на Галичину. Мосвофіли і народовці. „ Просвіта”, „Руська бесіда”.
Список використаної літератури
Початок нової української літератури. І. Котляревський
УКРАЇНСЬКУ літературу від кінця XVIII ст. і до початку XX ст. називають «новою». Поряд із назвою «нова література» вживається й назва «література XIX—початку XX ст.», бо саме цю епоху вона охоплює. Зрозуміло, що з погляду сучасних естетичних критеріїв і уявлень література цього періоду вже втратила новизну, і назва залишилася традиційною, як, наприклад, «нова історія» чи «нова філософія». Але з погляду історико-літераТурного вона відповідає і змістові, і формі. Порівняно з давньою це була література нової тематики, нового героя і нового мовного оформлення. її покликала до життя нова епоха — епоха пробудження національного життя і національних рухів, боротьби проти соціально-національного гніту, створення національних держав. Саме цим жив увесь слов'янський світ наприкінці XVIII — на початку XIX ст. Акумулюючи суспільно-естетичні настрої і потреби, література як складова частина національної художньої свідомості піднімає проблеми життя народу, його мови, історії, культури, соціальної і національно-визвольної боротьби. Зрозуміло, що визначальною для пізнання народу, його самосвідомості й світосприйняття була усна народна творчість. Саме вона й послужила найпотужнішим джерелом нових образів та ідей, прокладаючи в літературі шлях демократичним героям, живій народній мові.Столітній шлях розвитку нової української літератури був позначений складними, неоднозначними в художньому відношенні процесами. Але це був шлях поступальний, еволюційний, хоч і розвивалася нова література в умовах адміністративно-цензурних утисків, заборон і принижень. Питання «бути чи не бути?» літературі українського народу як народу офіційно забороненого і зневаженого стояло впродовж всього XIX ст., відповідно впливаючи на творчі критерії та орієнтири. За відсутності української держави література перейняла на себе функціональні обов'язки неіснуючих державних інститутів: вона захищала, обороняла, відстоювала права й інтереси народу, витрачаючи часто енергію далеко не на творчі процеси. Саме цим пояснюється соціальна заанг’ажованість нової української літератури, переважання у ній громадянських мотивів і настроїв. Оскільки ядром народу було селянство, саме воно берегло морально-етичний і культурно-естетичний досвід нації, то й головним героєм нової української літератури був селянин. В силу неоднозначності своєї художньої сутності (ідей-но-тематичної спрямованості, типу героя, художніх особливостей) нова українська література поділяється на кілька етапів: література кінця XVIII—40-х pp. XIX ст.; література 40—60-х pp. XIX ст.; література 70—90-х pp. XIX ст.; література кінця XIX—початку XX ст.
У 40—60-х pp. XIX ст. проблемно-тематичне коло літератури ґрунтується на такій пекучій суспільно-політичній проблемі, як кріпацтво і пошуки шляхів боротьби а ним. Розширюється і поновлюється ідейно-художня і жанрова палітра літератури. Утверджується принцип художньої правди як вірності самому життю, його фактам і типовим образам; видозмінюється художній погляд на світ і спосіб його зображення - основним творчим методом стає реалізм, який у творчості Т. Шевченка стає гостро-викривальним. Продовжує розвиватися романтизм. Провідними жанрами цього періоду були поетичні (Т. Шевченко, [П. Куліш, Ю. Федькович) та прозові (П. Куліш, Марко Вовчок, А. Свидницький). Центральною постаттю в літературному процесі того часу є Т. Г. Шевченко — основоположник нової української літератури. Творчість Кобзаря представи...